КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОЄКТУВАННЯ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОГО АДАПТИВНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ЦИФРОВОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Назва видання
Тип
Дата
Автори
DOI
Аннотація
У статті обґрунтовано концептуальні засади проєктування персоналізованого адаптивного освітнього процесу в умовах цифрового університету. Показано, що цифровізація вищої освіти передбачає не лише технічне оновлення інфраструктури, а й сутнісну трансформацію педагогічних моделей, які мають перейти від стандартизованих і колективних форм навчання до індивідуалізованих, варіативних та інтегрованих у цифрові екосистеми. Актуальність дослідження визначається стрімким зростанням масштабів онлайн-освіти, потребою у безперервному професійному розвитку фахівців та запитом на ефективне поєднання освітніх результатів з динамікою ринку праці. У ході дослідження виокремлено комплекс педагогічних закономірностей персоналізованого адаптивного навчання, що визначають його зміст і динаміку в умовах цифровізації. До ключових віднесено поширення та модифікацію онлайн-форматів, зростання практикоорієнтованості освітнього процесу та поступове зміщення акценту на короткострокові навчальні програми, що дозволяють фіксувати в цифровому середовищі актуальні результати навчання. Розкрито закономірності, які характеризують персоналізоване навчання як педагогічний процес, зокрема підсилення ролі самостійності у навчанні, інтеграцію активних і інтерактивних методів, розвиток нової культури освітньої комунікації та підвищення технологічності організації освітнього процесу. Визначено принципи концепції персоналізованого адаптивного навчання, згруповані у три блоки: загальнодидактичні, особистісно-орієнтовані та технологічно-забезпечувальні. Загальнодидактичні принципи забезпечують цілісність і системність освітнього процесу, особистісно-орієнтовані зосереджуються на індивідуалізації, результативності, мотиваційній активності та комунікативній взаємодії, а технологічно-забезпечувальні спрямовані на інтеграцію мікронавчання, адаптивних цифрових інструментів, актуалізацію змісту, трансформацію ролей викладача, циклічність освітніх результатів та автоматизований моніторинг. Їх комплексне застосування формує методологічний каркас моделі цифрового університету та дозволяє реалізувати баланс між потребами здобувачів освіти і вимогами суспільства та економіки. Зроблено висновок, що персоналізоване адаптивне навчання виступає не лише методичною інновацією, а й стратегічною основою розвитку університету, орієнтованою на підвищення якості освіти, розвиток суб’єктності здобувача та зміцнення конкурентоспроможності закладів вищої освіти у глобальному цифровому просторі.
